Меню сайта

Категории раздела

Наш опрос

Чего не хватает современной молодежи в Украине?
Всего ответов: 137

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Форма входа

Главная » 2012 » Июнь » 21 » Програми-міражі, програми-утопії, або Як «рятують» українське село на Сумщині
13:17
Програми-міражі, програми-утопії, або Як «рятують» українське село на Сумщині
        поляковГригорій Михайлович Поляков – це людина, яка, не зважаючи на національно-демократичну моду в країні, залишилася вірна ідеалам соціалізму, яка і до цього часу пишається своїм партійним квитком Компартії.

Працював на партійній роботі, закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ. З 1985 року до розпаду Радянського Союзу - в апараті ЦК КПРС у Москві. Після повернення в Україну займався сільськогосподарським підприємництвом.


Він, виходець із села, як ніхто розуміється на проблемах селян Сумщини. Тому, будучи три каденції депутатом Сумської обласної ради та керівником фракції КПУ в облраді, відчайдушно захищає слобожанські сільські території від «утопічного» оздоровлення, яке пропонують гнилі провладні програми розвитку села.

Григорій Михайлович дав інтерв’ю кореспонденту газети «Голос України», і в результаті розмови  народився матеріал, надрукований у центральній пресі. Ми подаємо матеріал зі скороченнями.

Не знаю, як де, але на Сумщині «програми-благоденства» вже давно «ви­пікають» прямо-таки з комсомольським запалом. Майже на кожне столичне «апчхи» область відповідає новою програмою наближення «світлого майбут­нього». Особливо тутешнє керівництво полюбляє займатися «відродженням» села, що дедалі біднішає. Хлібом не годуй, дай тільки вивести його на «широку верстову дорогу». Спочатку знищили і занехаяли, а тепер — не інакше, як прагнуть спокутувати вину. Звісно, у віртуальних програмах. Бо якби реалізували бодай третину з накреслених у них заходів, слобожанські селяни вже бозна відколи каталися б як сир у маслі, та щороку здійснювали б відпочинкове турне щонайменше на Мальдіви. Однак, замість обіцяного «раю», тутешнє село дедалі глибше занурюється в економічну безвихідь.

Щоб автора не звинувачували в упередженості, зроблю стислий аналіз пе­редостанньої «Програми розвитку сільських територій Сумської області на 2008-201?роки». Коли її прийняли, звуки переможних фанфар гриміли від Ямполя до Охтирки. Та невдовзі переможні реляції стихли разом з обіцяним «раєм». Тож переходимо до конкретики.

Майже з 70 передбачених заходів білий світ побачила лише хирлява п'ятірка; з валового збору зернових — цьогорічних 2,5 мільйона тонн, понад 60 відсотків з яких припадає на кукурудзу, соняшник та сою, і зростання врожайності цукрових буряків. Ось і весь владний «сільський респект». Реш­та заходів, як ви вже здогадались, навіть не проклюнулася з можновладного ґрунту. Зокрема, спочили в бозі «Тваринництво», «Власний дім», «Сільська криниця», «Кооперативний рух» та десятки інших міражів. Тим часом споживання м'яса на одного мешканця області за роки незалежності скоротилося на третину, а споживання молока та молочних продуктів — майже на 40 відсотків.

Попри катастрофічну ситуацію в регіоні з питною водою, владні програмісти у глибоченній ковбані разом з обіцяною водою практично «втопили» також «Сільську криницю». Дарма, що кожен третій сільський колодязь регіону не відповідає нормативам з бактеріологічних показників, а половина — непридатна для вживання води за санітарними нормативами.

Інформація для роздумів

За «наполеонівськими» планами на Сумщині передбачили створити упро­довж двох років 36 сільськогосподарських кооперативів, переважно з від­родження приватного молочного стада і збору в населення молока. Для їх підтримки запланували монтаж десятків міні-установок для охолодження молока, укомплектування дворів з трьома коровами доїльним апаратом тощо. Та, як відомо, папір усе витримає... У такому «дійовому» руслі «відроджу­валися» сільська соціальна сфера, інфраструктура та Інші складові програми.

Вдумайтесь лишень: за роки незалежності у сільській місцевості регіону закрито 143 дошкільні заклади і 131 школа, за вітром пущено 80 лікувальних і 329 культурних закладів, а кількість сільського населення на Сумщині зменшилася майже на 43 відсотки.

Останні два роки держава фактично «підтримує» вимираюче село лише... новими програмами «розквіту». Потрібні факти? У 2008 році сільське господарство області отримало з державного бюджету 113 мільйонів гривень, у 2009-му — 22 мільйони, у 2011-му – 13,5 мільйона гривень. Село можна відродити дише конкретними ділами, а не програмами-фантомами...

Зупинюся лише на кількох постулатах цієї, з дозволу сказати, програми. Одним з її пунктів передбачено зростання зайнятості сільського населення за рахунок розвитку малих підприємств з переробки, побутового обслу­говування населення, легкої, харчової промисло­вості тощо. На папері все ніби чин-чином. А коли вчитаєшся — розумієш: ніколи баба не стане дівкою. У новій програмі записано: збільшити кількість малих підприємств у сільській місцевості на 10 тисяч населення з 15 до 36. І все! Жодної конкре­тики, яких і скільки, та головне — за чий рахунок. Добрий джин допоможе чи, можливо, замість нього цю справу доручать одному з українських олігар­хів? Відповіді не знайдете на жодній з 93 сторінок програмного «талмуда».

— «Програмістам», певно, невтямки: для того щоб заохотити населення до реалізації їхніх утопічних розробок, людям потрібна мотивація. Тобто — фінанси, пільгові умови на оренду приміщень і землі, закладення в обласному бюджеті певних коштів для компенсації банківської облікової ставки, зменшення або відтермінування на певний час сплати податків тощо, — загинає пальці Григорій Поляков. — Зліпили поспіхом заходи і думають, що ласку селянам зробили — врятували село паперовою турботою. За такого підходу малі підприємства невдовзі взагалі зникнуть з сільської карти. Не вистачає власної кебети — скористались би досвідом попередників.

І це правда. Ще недавно однією з рушійних сил на селі була споживча ко­операція. Кооператори стимулювали сільських мешканців до заготівлі лі­карських рослин, розведення кролів, вирощування свиней, корів, організу­вали приймальні пункти для здачі макулатури, металобрухту, вирощуванням на присадибних ділянках міні-садків, з яких ягоди і фрукти потрапляли на пе­реробні заводи. Для заохочення селян створили низку заготівельних пунктів і контор у кожному районі. Причому всі кооперативні заходи стимулювали не лише карбованцем, а й товарами підвищеного попиту. Нині від кооперації зосталися хіба що, як то кажуть, ріжки та ніжки.

Аналогічна ситуація також з побутовим обслуговуванням сільського насе­лення. Торік, приміром, на одного працівника побутового закладу припадало 1000 селян. А надав він послуг упродовж року кожному селянинові в се­редньому «аж» на 4,5 гривні. За ці гроші навіть шнурків на черевиках сьо­годні ніхто не зав'яже.

Викликає низку запитань й абстрактна газифікація сільських територій, яка, за словами Григорія Полякова, також тримається «на взагалях» та вір­туальних підпірках. Так, зокрема, у програмі записано: «Розроблення і ви­конання програм будівництва газопроводів - відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів...». Усе начебто «в шоколаді». Закриємо очі на відсутність джерел і суми фінансування цього «глобального» проекту, місця і терміни його реалізації. Нехай це залишиться на совісті «програмістів». Звернімо увагу лише на графу «скорочення природного газу», вміщену в «індикаторі ефективності виконання Програми», в якій чорним по білому зазначено, що у 2011-му економія становитиме 4,3 відсотка, у 2020-му — вісім. Яким чином? Невже сільських господинь нав­чать варити борщ лише на третині газової конфорки? Чи, можливо, подача газу в села здійснюватиметься за графіком? Нонсенс.

— Ніякої нісенітниці, — не погоджується депутат Поляков. — Адже нинішня «Програма розвитку сільських територій» призначена не для реалізації, а лише для оприлюднення з трибуни. Тому в ній і немає жодної конкретики. Ліпили її, як я розумію, на колінах і поспішно, як передвиборну приманку для сільського електорату. Раптом клюне, сердешний. Як концепція для розробки справжньої програми — вона годиться. Але не більше. На про­тивагу сказаному в мене не знайшлося навіть слабенького контраргументу.

Адже загальна кошторисна вартість нинішньої дев'ятирічної сільської «оздоровниці» вп’ятеро менша за її попередницю і заледве витягує на 772 мільйони гривень проти колишніх 3,7 мільярда.

Це — перше. По-друге, питома доля участі держави в ній становить аж 2,5%,   або  16,5  мільйона гривень — майже у 135 разів(!) менше, ніж передбачалося в попередній програмі. На обласний і місцевий бюджети разом припадає близько 159 мільйонів. Тож решта ляже на плечі суб'єктів господарювання — місцевих фермерів та сільгоспвиробників,

—   На потужні міжнародні аграрні компанії та холдинги у програмі навіть натяку немає, — стверджує Поляком — Бо вони — недоторканні. Тож на владний «рай» знову горбатимуться прості селяни. Хоча, думаю, їх ця повинність також обмине. «Творці» програми хизуватимуться нею тільки до виборів, а потім взагалі забудуть про своє недолуге дитя.

Після нас — хоч потоп

Остаточно переконали мене в ефемерності порятунку села нинішньою об­ласною владою «епохальні» рядки з розділу 10-го: «Етапи реалізації і кон­троль виконання Програми»; «Виконання Програми буде здійснюватись у два етапи. На першому етапі (2012-2015 роки) передбачається проведення організаційної, інформаційно-роз'яснювальної та іншої роботи з питань забезпечення виконання Програми..,». І лише на другому етапі, який при­падає на 2016—2020 роки, передбачається «активне нарощування обсягів ви­конання Програми, забезпечення виконання передбачених концептуальних, соціальних і безпосередньо виробничих показників, подальше суттєве та організаційне її наповнення...».

— Ось тобі, Грицю, і всі вечорниці, — невесело сміється мій візаві. — Перші чотири роки влада співатиме селянам колискову, мовляв, дивіться, як ми дбаємо про вас.

—  Але на другому етапі таки візьметься до справи?

—  Якщо на наступних президентських виборах переможе їхній кандидат, то, можливо, і візьметься. Та, швидше за все, засуне своє неоковирне «дитя» у найтемніший закуток і розпочне розробку «нової» концепції «порятунку се­ла». Якщо регіонали «пролетять» на президентських виборах, тоді розгрібати їхні «епохальні напрацювання» доведеться іншим.

Коментарі, в таких випадках, зайві. Зрозуміло одне: якщо події і надалі розгортатимуться за сценарієм депутата Сумської обласної ради Григорія Полякова, то слобожанські селяни навряд чи побачать на власні очі оновлене рідне село. Швидше за все, всі села з селянськими надіями будуть поховані під стосом віртуальних  програм «розквіту» і «процвітання»...

На фото: Григорій Михайлович Поляков - депутат Сумської обласної ради, керівник фракції КПУ в облраді

Владислав ЖМУРКОВ, Сумська область
Просмотров: 370 | Добавил: kpu-konotop | Теги: коммунисты, Сумской ОК КПУ, Поляков, сельское хозяйство, государство, программы | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]